Sprint

Ім'я не приховую навмисно, бо все одно здогадаються, хто написав… Мав отримати 3-денний ознайомчий період роботи друкаря, постдрукаря поліграфічного цеху з подальшим стажуванням. Але отримав негативний досвід вже за пів-робочої зміни і змушений був розпрощатися зі своїм потенційним работодавцем. Претензій до колективу нема, у мене склалося дуже приємне враження від людей, що працюють у Sprint, але власники фірми це РАБОвласники. Ви потрапляєте у глухе приміщення без вентиляції, де використовуються надтоксичні речовини і робітники це навіть розуміють… Тому що і керівник цеху, і друкар (Іван) неодноразово питали мене, чи не втрачаю я свідомість, а керівник заздалегідь мене попереджала, що майбутній друкар може втратити свідомість, що треба щогодини виходити на свіже повітря, абе не відкинути коні. Ну я думав, що це перебільшення, що це лише слабачки так поводяться. Але шановні там реально умови як у рабів десь у Пакистані або Бангладеші! Я розумію, що Іван сказав, що це його покликання і він на це не звертає уваги, але такого кваліфікованого працівника і його колегу, хлопця у капюшоні, який виглядав ну ніби це його останній шлях у житті я не очікував побачити у такому ***. Я був шокований. Мені сподобався процес, техніка, я легко почав поглинати інформацію. Але після половини робочої зміни я зайшов до друга і він сказав що від мене тхне як від шматка поролону у новій машині, я зрозмуів у що я нащастя не вляпався і продовжив там працювати. Не тільки від одягу, воняла шкіра!!! Цев пів-робочої зміни. Іван молодий, він ще не розуміє, це у десяткі разів вищий ризик отримати рак легенів, шкіри або мозку, перебуваючі більшу частину доби у таких умовах. Це інвалідність, це втрата працездатності. У цеху жодного (!!!) вікна, щоб вийти на вулицю, треба пройти ще два приміщення, двері між якими замикаються на код, тобто про природню вентиляцію мова навіть не йде, там тупо раніше зберігали або дошки, або картоплю. Потім загнали Івана, я не знаю яким чином, хлопець складає враження людини, яка здатна піти дуже далеко, а продавати себе у рабство. Вентиляцію можна вмикати лише на один широкоформатний станок і лише, коли йде друк чорної або червоної фарби, ця суміш найбільш токсична, якщо глибоко вдихнути, можна реально втратити свідомість. На інші випадки вентиляцію вмикати не можна: вона “енергозатратна” – це пряма мова. Але якщо навіть це відкинути: зарплатня…. зарплатня після успішного стажування така сама або навіть менша, ніж у продавця Сільпо чи Таврії. Я не звинувачую у цьому керівника цеху Юлію, Івана, який просто супер, і пояснює, і не рефлексує і паше як кінь… Я не знаю яка в нього зарплатня, але якщо менше 40-45 тис, то це відношення як до худоби. Тому що фірма усіпшна, замовленнь вище даху, доходи шалені і левова частка цього успіху на Івані та на Юлії…. і отримувати миску похльобки за таку кваліфіковану роботу…. ну і ще один жирний мінус – це робота до 18 години на словах, а до 19-20 години на ділі. Якщо ви мешкаєте не в радіусі 1-2 км від Богдана Хмельницького, то це гірше, ніж у моєї бабусі у другу світову, у нее було 10 годин вільного часу від роботи на заводі з виготовлення снарядів. Якщо ви мешкаєте на Таїрова, то ви потрапите додому у 21:30…22:00 і у 6:30 ви вже повинні вставати, щоб у 7:30 бути на зупинці…. у вас залишається час тільки на сон!!!! Це гірше, ніж у другу світову!!! Я не знаю, що там про мене подумали Іван та Юля, це їх справа, вже не моя, у мене тільки позитивні відчуття після спілкування з ними. Юлія та Іван, мені дуже сподобався сам процес, я реально відчув, що набуду серйозної кваліфікації, але шок від умов настав надто швидко. І власники просто моральні потвори. Саме такі рабовласники вбивають будь-який потяг отримати у цій країні кваліфіковану спеціальність.